Британський тенісист Джек Дрейпер поспілкувався із Tennis TV напередодні старту виступів на «Мастерсі» у Канаді
– Джеку, я висвітлював цей турнір у 2022 році. Тоді ви вперше перемогли суперника з топ-10 і дійшли до чвертьфіналу. На тому етапі вашої кар’єри й з огляду на шлях, яким ви рухалися, що той тиждень означав для вас і як допоміг вам просунутися далі?
– Він дуже багато для мене означав. Пам’ятаю, тоді я перебував на етапі, коли вперше почав наближатися до топ-100. Це було приблизно під час трав’яного сезону того року. Потім я приїхав до Сполучених Штатів, і це стало моїм першим справжнім досвідом гри в такій спеці та зовсім іншій атмосфері. Я лише починав виступати в Турі, тому все здавалося для мене новим.
Пам’ятаю, що спочатку зіграв в Атланті, потім у Вашингтоні, й усе складалося не дуже добре. Ми багато розмовляли з моїм тренером, і це здавалося дуже складним періодом. Коли ми приїхали сюди, я все ще почувався не найкращим чином, але потренувався, а потім провів чудовий турнір. Пам’ятаю, як переміг Стефаноса Циципаса, який тоді був п’ятою ракеткою світу, а також Гаеля Монфіса. Я грав на великому корті. Той тиждень не лише допоміг мені піднятися приблизно на 50-те місце світового рейтингу, а й додав величезної впевненості та віри у власні сили.
– Куди цей результат допоміг вам рухатися далі?
– На той момент він став для мене дуже важливою сходинкою. Того року я завершив сезон приблизно на 40-му місці світового рейтингу. Після цього в мене траплялися певні спади, але тоді я вперше відчув одну з найважливіших речей для гравця, який приходить у Тур: що ти справді тут на своєму місці. Такі перемоги, та ще й на одній із найбільших тенісних сцен, стали для мене першим подібним досвідом, і він надовго залишився зі мною.
– Я висвітлюю багато різних видів спорту й пам’ятаю слова одного гравця американського футболу: бути професійним спортсменом означає навчитися жити з травмами та правильно з ними справлятися. Що ви зрозуміли про те, що травми є невіддільною частиною вашої професії?
– Думаю, мій шлях із травмами був досить важким. Особливо складно приймати їх тоді, коли вони виникають у найбільш невдалий момент. У молодшому віці в мене вже було кілька травм, але я зміг відновитися й пройти через усе це. А потім у 2024-2025 роках я демонстрував неймовірні результати. Нарешті дістався тієї точки у спорті, про яку завжди мріяв, і справді повірив, що здатний конкурувати з найкращими гравцями світу та боротися за найбільші титули. А потім сталося те, що раптово мене зупинило.
Минув уже рік. Як ви й сказали, травми є частиною спорту. Цей період багато чого навчив мене про терпіння. Саме в найскладніші моменти я найбільше дізнаюся про себе, власне тіло й людей, які мене оточують. Зрештою все це робить мене кращим гравцем. У момент, коли травма трапляється, її дуже складно прийняти, але водночас я знаю, що труднощі й випробування допомагають тобі стати спортсменом іншого рівня та іншого класу.
– Я бачив ваш допис в Instagram, де ви написали: “Мені дуже пощастило мати поруч неймовірних людей, які допомагають провести мене крізь цей шторм”. Здається, я розумію, що ви мали на увазі, але поясніть докладніше.
– Я маю на увазі людей, які були поруч зі мною від самого початку цієї травми. Звичайно, до моєї команди також приєднався Енді Маррей. Для мене це стало величезною перевагою, враховуючи, що він сам пройшов через безліч труднощів у своїй кар’єрі. Думаю, людям також важливо розуміти, що моя травма дуже складна й комплексна. Я та всі люди навколо мене робимо все можливе, щоб процес відновлення рухався вперед. Але це не та ситуація, коли можна просто відпочити, дочекатися загоєння, повернутися й знову почуватися чудово. Я вже робив усе це.
Зараз за межами корту в мене все складається неймовірно добре. На корті я також добре справляюся з навантаженнями, тому зараз перебуваю на етапі, коли впевнений, що пройду через цей період. Просто для цього знадобиться певний час. Я роблю все правильно, а люди поруч підтримують мене й допомагають пройти цей шлях.
– Як ви почуваєтеся зараз після Вашингтона? На якому етапі перебуваєте сьогодні?
– Зараз я перебуваю в найкращому стані за останній рік. Увесь цей процес став справжньою перевіркою терпіння. Потрібно правильно добирати навантаження та інтенсивність, а також дати всьому, що я роблю на корті й поза ним, час зійтися воєдино. Сподіваюся, це допоможе мені дістатися моменту, коли станеться прорив, я зможу справді прогресувати, залишатися на корті й продовжувати виступати. Я наближаюся до цього моменту. І вірю, що він настав саме зараз. Саме тому було складно приїжджати на турніри, а потім, можливо, зніматися в останню мить. Але я ухвалював ці рішення, розуміючи, що попереду в мене ще довга кар’єра. Мені потрібно було приїхати, щоб зрозуміти, в якому стані перебуваю, і спробувати зіграти, але на той момент це виявилося неможливим.
– Це досить цікава ситуація. Вам постійно кажуть зосереджуватися на теперішньому моменті, на сьогоднішньому дні, але водночас потрібно думати про довгострокову перспективу й про те, що буде найкращим для вашої кар’єри. Ви сказали, що ваш момент настав зараз. Які у вас очікування від усієї літньої хардової серії – турнірів тут, у Цинциннаті та Нью-Йорку? З огляду на стан організму й те, що ви зіграли не так багато матчів, які цілі ставите перед собою на найближчі тижні?
– Я справді перебуваю в досить незвичній ситуації. Минулого року на US Open я був посіяний під п’ятим номером. Цього року я надзвичайно вдячний турнірам у Вашингтоні й Монреалі, а також, здається, вчора стало відомо, що Цинциннаті теж надав мені wild card. Це дає мені можливості. Я не зміг скористатися захищеним рейтингом, тому що повернувся через п’ять місяців, а не через шість. Я повірив у себе й розраховував, що протягом кількох наступних місяців зможу показувати дуже хороші результати, але потім виникла травма коліна, а рука також ще не була повністю готова.
Для мене це був збіг одразу кількох дуже невдалих обставин. Мені знадобилося багато часу, щоб прийняти той факт, що мій рейтинг змінився, моє становище стало іншим і зараз я перебуваю в зовсім іншій точці. Тепер я сприймаю свою ситуацію як переродження, як нове повернення. Намагаюся прогресувати на корті від тижня до тижня, залишатися здоровим і продовжувати розвивати свою гру. Тоді, коли нарешті виберуся з цього шторму, сподіваюся, зможу знову рухатися до того рівня, якого прагну, і навіть перевершити його.
– І останнє запитання. Що означає бути п’ятим сіяним на турнірі Grand Slam?
– Рейтинг є рейтингом.
– А як ви оцінюєте свій нинішній рівень гри на корті?
– Мій теніс нікуди не зник. Зараз моя гра перебуває у чудовому стані. Через характер травми мені довелося внести зміни, зокрема поміняти ракетки, струни та багато інших речей. Це викликало дискомфорт, адже протягом багатьох років я робив усе певним чином, а потім був змушений це змінити. Але одна з речей, якими я найбільше пишаюся протягом своєї кар’єри, полягає в тому, що, попри всі невдачі, біль і труднощі, я не зупинився й продовжував намагатися стати кращим. Я одержимий тенісом. Знаю, що знову настане мій час довести, що я гравець найвищого рівня. Я ще отримаю можливість. Сподіваюся, знову конкурувати з найкращими тенісистами світу й боротися за найбільші титули. Можливо, цей час ще не настав. А можливо, вже настав. У будь-якому разі я пишаюся тим, що продовжував удосконалювати свою гру. Я б сказав, що зараз став кращим тенісистом, ніж тоді, коли був п’ятою ракеткою світу.
У першому колі турніру ATP 1000 у Монреалі Джек Дрейпер зіграє проти француза Теренса Атмана. Це буде перша зустріч тенісистів.
